Варвинська громада: народжена з потугами, працює на перемогу

Розташована на родючих чорноземах і родовищах вуглеводнів, Варвинська селищна територіальна громада – одна з найвіддаленіших громад Чернігівщини, яка є південними околицями області і впирається своїми межами в козацьку Полтавщину. Цю громаду можна назвати двічі народженою: спочатку – утворена у невеликому об’єднавчому форматі у 2017, а по завершенню децентралізації – у сучасному розширеному вигляді з площею в майже 600 квадратних кілометрів та населенням в 15 тисяч мешканців. Керує Варвою (вже четверту каденцію поспіль) незвичайна жінка, заслужений вчитель України, автор наукових та літературних творів, кореспондент газети та телебачення, член Національної спілки журналістів України, багаторазовий переможець міжнародних проектів у галузях освіти та місцевого самоврядування Валентина Саверська-Лихошва.

Варвинщина, на диво, має непогані як на нинішній час дороги і досить розвинені та доглянуті населені пункти. Сама ж Варва нагадує типове козацьке полкове містечко, на яке час, здається, майже не вплинув. Тут все дихає спокоєм та провінційністю. Головна риса Варви – це чистота та наявність урн практично на кожному кроці. З головою громади Валентиною Саверською-Лихошвою про інтерв’ю я домовився заздалегідь. Ця громада не надто балувана увагою обласної преси, а керівниця селищної ради, як виявилось, дуже любить спілкуватись із журналістами. Це стало особливо помітно в приймальні, коли секретар, почувши, що до голови проситься журналіст, кинула колезі: «Ну, це надовго…».

Загалом же публічність та відкритість пані Валентини є її коником, що мало притаманно чиновникам. Мабуть, це одна з тих позитивних рис, яка викликає довіру в людей, які вже вчетверте віддали їй кермо громади. До речі, щодо відкритості це аж ніяк не гіперболізація – телефон Валентини Саверської-Лихошви є у відкритому доступі. Голова неодноразово публікувала його в місцевій районці, на сторінках громади в інтернеті, а також розклеювала на всіх багатоповерхівках селища. Відтак подзвонити їй може кожен бажаючий – вона вислухає і, як зазвичай, допоможе чи дасть настанови. Дзвонять Валентині Василівні з різних приводів: то сусід сміття у дворі залишив, той дебоширить, а там треба щось для благоустрою. Не особистий телефон, а «гаряча лінія».

У кабінеті голови громади тилова стіна – та, що за її спиною, – зайнята стелажем із книжками, більшість з яких її авторства, по ліву руку – портрет молодого Героя України з Варвинщини Сергія Божка, на протилежній – численні подяки від бойових підрозділів. Поміж роботою та дзвінками Валентина Василівна пише черговий доробок. У неї їх вже два десятки – крайня книга присвячена загиблим землякам.

– Коли знаходите час на книги?

– Я цим живу. Я встаю дуже рано, о шостій ранку вже на роботі. Пишу зранку і ввечері. Такого не буває, щоб я не написала. Наступна книга буде також про наших героїв, вона вже практично завершена. Хтось напише чи не напише, але я точно знаю, що напишу, і це залишиться в людській пам’яті та державних архівах.

– Ваша громада народжувалась із потугами і, зрештою, в кінцевому результаті утворилась у межах колишнього Варвинського району. Важко тягнути таку машину?

– Ми дійсно створювались двічі. Спочатку це був 2018 рік, а потім вже – в числі останніх у тому вигляді, який є зараз. До речі, за всі мої каденції на посаді селищного голови зараз ми маємо найкращий депутатський корпус. Що стосується об’єднання, то спочатку громада об’єднувала Варву, Калиновицю, Леляки і Воскресенське, тобто чотири населені пункти. А в грудні 2020 року у нас відбулись вибори в населених пунктах вже на базі колишнього району. Зараз у складі громади – 15 населених пунктів. Наша громада не така вже й невелика, всього 15 тисяч населення. Бюджет – десь близько 230 мільйонів гривень.

– Як розподіляєте гроші?

– Здебільшого все йде на захищені статті, погашення різниці в тарифах і трохи на розвиток. Значну частину залишків ми віддаємо бойовим підрозділам. Селищна рада в цьому плані робить усе можливе, щоб надсилати кошти армії. Так, за три місяці поточного року у нас було 6 мільйонів гривень вільного залишку, з яких 3 мільйони ми віддали на ЗСУ. Загалом же за перший квартал поточного року наша громада перерахувала 11,6 мільйона гривень війську. У Програмі підтримки Збройних Сил громада заклала 15 мільйонів гривень. Але це не межа – якщо буде перевиконання, то ця цифра збільшиться. Відзначу, що сьогодні вся наша громада працює на перемогу. Зазвичай ми там, де наші хлопці. Бувало й таке, що ми надсилаємо гроші, а їх не використовували і повертали. Я з цього приводу навіть писала Умєрову (міністр оборони України, – Авт.), так він їм хвоста трохи накрутив. Потім хлопці приїхали і питають: «нащо ж ви таке зробили». Я й кажу: «ви ж теж так не робіть – ми вам даємо гроші, то використайте їх, ми стараємось допомогти, а ви нам повертаєте. Нащо ж ви так робите?».

Взагалі війна для нашої громади – це не порожні слова: наш староста з Остапівки пішов воювати в лавах перших, четверо спеціалістів селищної ради воюють, пішли на війну хлопці з комунального підприємства… З усіма ми на зв’язку, усіх підтримуємо.

– За рахунок чого формуєте бюджет?

– Бюджет формують нафтовики і аграрії. Військового збору у нас практично не було, тому ми цим не балувані. Силові структури відійшли, але ми особливо не втратили і з цього приводу не переживаємо. Буде певний мінус по СТОВ «Дружба Нова» – це великий аграрний монстр у гарному розумінні цього слова. Позаторік ми отримали від них у бюджет додаткові 6 мільйонів гривень відрахувань від заохочень працівникам у кінці року. В цьому році цих грошей уже немає.

– Я помітив, що Варва є дуже чистою, а от дороги по селищу – в ямках.

– Я особисто контролюю, щоб було чисто. Ми кілька разів брали участь в обласних конкурсах і одного разу навіть перше місце посіли. А що стосується доріг, то з дня на день розпочинаємо. Підрядник запевняє, що до Великодня вправиться.

– Села, до речі, по дорозі до центру громади помітно розвинуті та доглянуті, що не зовсім звично для депресивної Чернігівщини.

У нас хоч бюджет і централізований, але ми розподіляємо гроші між старостатами: який старостат більший, виділяємо півтора мільйони, меншим даємо по мільйону гривень. Ну, і Варві десь мільйона півтора на розвиток залишається. У нас спробуй не дай. У нас свобода слова настільки розвинута, що куди там!

А порядок та господарську діяльність у громаді підтримують три комунальні підприємства, два з яких діють у старостатах. Левова частка бюджету йде на погашення різниці в тарифах, які не змінювали з 2022 року. Тарифи збиткові, тому на кожній сесії ми тільки те й робимо, що компенсуємо різницю.

– Валентино Василівно, помітив, що на вашому сайті окремим розділом стоять грантові проекти. Наскільки це важливий сегмент діяльності селищної ради?

– Коли ми утворились повторно, у 2020 році, я наполягла на тому, щоб взяти людину, яка працюватиме по проектах. Ми переглянули посадові інструкції спеціалістів і ввели норму, яка зобов’язує працівників економічного відділу брати участь у написанні проектів. І це дало результати. Ми досягли того рівня досконалості, що в нас дуже багато проектів «вистрілює». Наприклад, французи надавали нам хоч і вживану, але якісну техніку. В одному з мікрорайонів Варви ми зараз ведемо водогін. Це також за рахунок грантівських коштів. По гранту громада нещодавно отримала і нову техніку – механічну руку, кілька тракторів, навісну техніку. Наші спеціалісти вже стали справжніми професіоналами, і це дуже велика допомога громаді.

– І наостанок: Ви говорили, що ця каденція для Вас є найлегшою, а нинішній склад ради – найкращий. Чому так?

– Більшість депутатів працюють у конструктивному руслі. Але є і опозиція, це –«Європейська солідарність» і Радикальна партія Ляшка. На жаль, опозиція займається політикою, а не конструктивною критикою. Вони не голосують від першого до останнього питання, зазвичай утримуються. Я вважаю, що політикою треба займатись після війни, а зараз усі зусилля мають бути направлені на перемогу.

Віталій Назаренко, фото автора